Мандрівки завжди дарують неймовірні і атмосферні кадри. Крайня мандрівка, яка відбулася вчора до підніжжя першого Карпатського хребта Цюхів Діл, що біля курорту Трускавець, також подарувала просто неймовірний кадр, який сьогодні і демонструю.
От власне цей кадр став причиною того щоб торкнутися певних філософських питань у фотографії. І власне одвічного питання «чи варто обробляти (проводити корекцію та колорування) фотографій.» Для себе я давно дав відповідь на це питання, а сьогодні просто випала технічно поділитися своїм переконанням.
Про філософію «обробляти – не обробляти».
Про це писав не раз, але повторюся що підтримую і тих і тих. Хоча як поступати в кожній конкретній ситуації будуть обставини і можливості. Моє однозначне переконання що на виході має бути гарна фотографія, яка насамперед подобається автору. А вже як він цього досягав – це його індивідуальна справа. Так буду заздрити тим фотографам у яких одразу з камери кадр виходить таким що не потребує корекції – це справді висококласні фотографи-технарі які настільки добре засвоїли техніку, що море недопрацювань вони здатні врахувати і знівелювати ще на стадії фотографування. Але ось тут власне я не дуже вірю що сучасна техніка здатна надати такі інструменти контролю щоб одразу можна було штампувати фото як картини. Тому наступне моє переконання: якщо є можливість зробити фотографію кращою – це треба робити.
Вправляємося з особливостями весни
Ну побачити таку картинку – думаю не кожен фотограф встоїть щоб не сфоткати. Тим паче з собою є камера. Цього разу тестив «нового» об’єктива Minolta 28-105 mm огляд про який незабаром, у парі зі старенькою дзеркалкою Sony a550. І ось що вийшло в оригіналі
І тут можемо спостерігати усі «артефакти» весни та обставин. Насамперед жорстке літнє світло від сонця яке майже в зеніті. В поєднанні зі старою камерою подарувало трошки пересвітів на світлих деталях, таких як квіти, стіни і т.д. Через те що фото робилося у спішці трошки маємо нерівний горизонт і зрештою яскрава і світла зеленка – ось головні артефакти виправлення яких може суттєво покращити світлину. Тож спробуємо порівняти і трошки вирівняти експозицію.
Як на мене уже набагато краще. Та все ж існуючий салат в кадрі з «противної» не природньої зеленки (ну не вміє сучасна цифрова техніка передавати максимально об’єктивний зелений колір) бажає кращого для цієї фотографії. І ось тут нам без кольорокорекції ну ніяк. Але куди рухатись?
Ось ми переступаємо межу технічної корекції до творчої корекції. Далі грає роль виключно ваше бачення і бажання. У мене ж вийшло аж два бачення. Перше – щоб кадр отримав бодай якийсь естетичний варіант.
А ось другий уже мав цілком логіку і конкретне бачення. Власне останній кадр є саме тим – що хотілося бачити в кадрі: баланс між тінями і світлом, теплий спектр сонця що трошки хилиться до заходу, правдивість білих кольорів стін садиби, ну і значно приємніший зелений колір.
Історія одного кадру – замість висновків
Цей кадр навіть ще немає назви. Проте мабуть він є одним з найатмосферніших цього періоду і саме у фінальному виконанні. Як висновок для усіх хто ще досі шукає відповіді на одвічне питання: «обробляти, чи ні», скажу що саме колорування робить ваші фото індивідуальними і неподібними на інші. Ваш персональний підхід при роботі з кольором формує ваш стиль і характер. Знову ж застерігаю щодо використання готових пресетів що вони зазвичай лишень працюють в одиничному конкретному випадку і висока ймовірність того що вам він просто не підійде.
Ну і подаю свої налаштування з даної історії виключно для аналізу та навчання і бажаю усім гарних індивідуальних і неповторних світлин.
